основні форми спрямованості особистості

основні форми спрямованості особистості

Не випадково спрямованість називають також стрижнем особистості. Спрямованість як система ставлень особистості до дійсності являє собою таку тріаду: ставлення до інших людей як до членів колективу, ставлення до праці та її результатів, ставлення до себе.

Згідно до цього розрізняють спрямованість на спілкування та взаємодію, спрямованість на справу та результат, спрямованість на себе: · Спрямованість на спілкування та взаємодію. Людина, яка має такий вид спрямованості завжди відкрита для оточуючих і отримує радість від спілкування і взаємодії із ними, найчастіше заслуговує позитивної оцінки. Пр Спрямованість особистості необхідно відрізняти від спрямованості діяльності та поведінки.

Ці різнойменні спрямованості, звичайно, пов’язані, але психологічно не ідентичні.  Спрямованість особистості нс зводиться єдино до спонукання.

Вона характеризує не поодинокі акти поведінки, які не короткострокові психологічні освіти, а особистість в цілому.  Можна виділити три основних прояви спрямованості особистості : 1) потребностно-мотиваційна сфера особистості — цілісна система та ієрархія потреб, мотивів, цілей, завдань, смислів, установок, інтересів, бажань, цінностей та інших психологічних проявів устремлінь особистості Основні характеристики спрямованості особистості – це широта або вузькість спрямованості, стійкість і дієвість спрямованості, рівень і орієнтири спрямованості (спрямованість на себе, на спілкування і відносини, на справу). Зміст.

1 Інтегральна характеристика спрямованості особистості. 2 Приватні показники спрямованості особистості. 3 Орієнтири спрямованості. Інтегральна характеристика спрямованості особистості. Інтегральна характерістеріка спрямованості особистості – здатність людини керувати собою, самостійно визначати свій шлях, свої цілі і цінності, в цьому сенсі – бути не тільки організмом Основними проявами спрямованості є потреби та мотиви, ціннісні орієнтації, рівень домагань, перспективи та цілі особистості (рис.

2). Мотиви — це пов’язані задоволенням певних потреб спонукання до діяльності. Мотиви розрізняють за їх усвідомленістю. Неусвідомлюваними мотивами є установки і потяги. Установка — це неусвідомлюваний особистістю стан готовності до певної діяльності чи поведінки.  Формою прагнень є також ідеал як потреба наслідувати приклад, взятий особистістю за зразок поведінки. Ідеалом може бути конкретна особа, збірний образ чи суспільні цінності. Ідеали завжди відбивають життя: не можна уявити щось, елементів чого не було б у реальності. Можна виділити різноманітні форми міжособистісної взаємодії: прихильність, дружба, любов, змагання, відхід, операція, гра, соціальний вплив, підпорядкування, конфлікти, ритуальна взаємодія й ін. Різні форми взаємодії людей характеризуються специфічними позиціями. Ритуальна взаємодія — одна з розповсюджених форм взаємодії, що будується за певними правилами, символічно виражаючи реальні соціальні відносини й статус людини в групі й суспільстві.  -«однобічні» групи, побудовані на одному ряді основних цінностей; — «багатобічні» групи, побудовані навколо комбінації декількох рядів цінностей: родина, громада, нації, соціальний клас. Форми спрямованості особистості.

Самі прості — це потяга і бажання. У основі потяга лежить діяльність на рівні основних інстинктів, властивих і вищою твариною, і людині. Відмінністю від тварин є їх інакший зміст і способи задоволення. Потяг, оформлений в свідомості у вигляді уточнення шляхів і способів його задоволення, перетворюється в бажання. Інтерес є специфічною спрямованістю особистості пізнавального характеру на навколишні предмети і явища.

Об’єкт інтересу має емоційне забарвлення. При невеликій мірі активності інтерес буде мати переважно споглядальний характер, при значній активно — переконання — вища форма спрямованості, яка розуміється як система мотивів особистості, які спонукають її чинити відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду. Як відзначалося вище, мотиви можуть бути усвідомлюваними і неусвідомлюваними.

У спрямованості особистості провідна роль належить усвідомлюваним мотивам. Потребнісно-мотиваційна сфера лише частково характеризує спрямованість особистості, є фундаментом, на якому формуються життєві цілі особистості. Слід розрізняти цілі діяльності і життєві цілі. Протягом життя людина виконує велику кількість діяльностей, реалізуючи в кожній з них + + Спрямованість особистості – поняття, що позначає сукупність домінуючих у людини мотивів і потреб, які визначають головну лінію її поведінки, діяльності і спілкування з людьми. + Особистість — дуже складне ціле, але в ній умовно можна виділити три основні блоки. + Спрямованість особистості (система її ставлення до навколишнього світу — мотиви, потреби, почуття, інтереси); Можливості особистості (здібності); Психологічні особливості поведінки особистості (темперамент, характер). + + Спрямованість — це усталена система найважливіших цільових програм особистості, що визначає смислову єдність ї Спрямованість особистості — не те ж саме, що спрямованість життя. Спрямованість життя іноді задається зовнішніми обставинами — потрібно годувати родину, пора народжувати дитину, або забрали в армію, — в той час внутрішня спрямованість людини може бути — дача, жити на природі і займатися садом і городом. Спрямованість особистості — це те, що людині внутрішньо, дійсно дорого, до чого він прагне.

Комусь доріг комфорт, комусь розвиток. Жінкам найчастіше важливіше відносини, чоловікам — справа. Основні характеристики. Спрямованість особистості — це сукупність стійких мотивів, поглядів, переконань, потреб та устремлінь, орієнтувальних людину на певні поведінку і діяльність, досягнення щодо складних життєвих цілей. Спрямованість завжди соціально обумовлена і формується в онтогенезі в процесі навчання і виховання, виступає як властивість особистості, що виявляється у світоглядній, професійної спрямованості, у діяльності, пов’язаної з власним захопленням, заняттям чим-небудь у вільний від основної діяльності час (наприклад, образотворчим творчістю, фізичними вправами, риболовлею, спортом та ін.) . ⇐ ПредыдущаяСтр 26 из 32Следующая ⇒. Спрямованість особистості виявляється у формах: бажаннях, прагненнях, потягах, інтересах, схильностях, світогляді, переконаннях, ідеалах, установках, позиції, цілі, здібностях та ін. Всі форми спрямованості особистості разом з тим є мотивами її діяльності. Бажання — цілком усвідомлена потреба і потяг до чого-небудь цілком певному. Причому усвідомлюється не тільки об’єкт бажання, але й шляхи його досягнення. Спрямованість особистості. Діяльність людини завжди зумовлена не одним, а декількома мотивами. Вони можуть бути усвідомлюваними і неусвідомлюваними, відігравати домінуючу і побічну роль. Система домінуючих мотивів поведінки і діяльності визначає спрямованість особистості. Провідні мотиви підпорядковують собі всі інші, тому мотиваційна сфера особистості має ієрархічну структуру.

Але на поведінку людини впливають і спонукання, що мало усвідомлюються.  — особистісна спрямованість. Характеризується переважанням у особистості мотивів, спрямованих на забезпечення особистого благополуччя. Наприклад, успішно закінчити вуз, щоб зробити хорошу кар’єру; — колективістська спрямованість. Спрямованість особистості — це особиста цілеспрямованість людини, обумовлена системою його мотивів. Система спрямованості особистості включає такі основні елементи (компоненти). Систему ціннісно-смислових утворень особистості.  Домагання особистості — своєрідна інтегральна форма вираження цінностей, рівня і характеру самооцінки особистості. Потребностные стану особистості, своєрідність яких залежить не тільки від об’єктивних обставин, об’єктів і предметів потреб людини, але і від його систем смислових і ціннісних утворень, домагань та інших особистісних особливостей.  Потреби людини мають дві основні функції: цілепокладання і спонукання. Він складений відповідно до основних розділів навчального курсу „психологія особистості”, спирається на класичні, а також сучасні дослідження в цій області й містить багато корисних різноманітних вправ, що допомагають сформувати психологічну компетентність студентів. У ньому представлені різноманітні форми й методи роботи студентів, як для аудиторних, так і для самостійних форм роботи, необхідних для повного й міцного засвоєння базових знань психології. Книга призначена для студентів психологічних і непсихологічних спеціальностей, викладачів психології. УДК 159.923 ББК 88.3.  Поняття активності і спрямованості особистості у вітчизняній психології.

1. Активність і спрямованість особистості…. Діяльность як форма активності особистості. Індивідуально-психічні властивості особистості. (Лекція 3). Особистість в клінічній психології. Мотивація в структурі активності особистості. Психологія особистості. Психологічна характеристика особистості правопорушника. Спрямованість особистості.  Платонов. у межах системно-діяльнісного підходу вирізняє в структурі особистості чотири основні підструктури: 1) підструктура спрямованості, яка об’єднує спрямованість, ставлення та моральні якості особистості. Елементи особистості, що входять до цієї підструктури, не породжуються природними задатками і відображають індивідуально заломлену класову свідомість. г) спрямованістю. 13. Основне джерело активності особистості, внутрішній стан потреби, що виражає залежність від умов існування, — це: а) переконання; б) установка; в) особистісний сенс; г) потреба. 14. Специфічна пізнавальна спрямованість на предмети і явища навколишнього світу називається: а) потягом; б) бажанням  г) прагненням. 17. Вища форма спрямованості особистості -це: а) потяг; б) бажання 2.3.3 Система домінуючих мотивів поведінки і діяльності визначає спрямованість особистості.  Наприклад, успішно закінчити вуз, щоб зробити хорошу кар’єру  Прагнення можуть мати різну психологічну форму. Одним із конкретних їх виявів є мрія — створений фантазією образ бажаного майбутнього, що спонукає людину не лише уявляти те, що потрібно зробити, а й підтримує і посилює її енергію. Розкривається зміст поняття спрямованості особистості як психічної властивості, в якій виражаються потреби, мотиви, світогляд, настанови, цілі життя й діяльності. Показано місце спрямованості в структурі особис-тості.  Він вважає, що моти-ви – це лише «форми прояву все тих же потреб, інтересів», тобто вони утворюють спрямованість за допомогою зв’язку її компонентів, а не їх сутнісних характеристик [3]. Б.І. Додонов називає спрямованістю деякі особливості переживань люди-ни в їх взаємному зв’язку, характер її емоційного настрою.  До зовнішніх факторів можна віднести, по–перше, учіння, як основний вид Спрямованість особистості є результатом виникнення стійко домінуючих мотивів поведінки, а також інших особливостей, що допомагають чи заважають реалізувати мотиви. Мотивація — більш широке поняття, ніж мотив.  Згідно з першим підходом, потреби людини є основним мотивом поведінки, а таким чином, і діяльності особистості. До прихильників такого підходу можна віднести американських психологів. Маслоу, Ф. Герцберга,.

Мак Клеланда та ін.  Спрямованість — це властивість особистості, що являє собою систему взаємопов’язаних внутрішніх спонукань, які спрямовують та орієнтують її життєвий шлях у соціальному просторі й часі. Під спрямованістю більшість учених розуміють систему домінуючих мотивів. — переконання — вища форма спрямованості особистості, що проявляється в усвідомленій потребі діяти у відповідності зі своїми ціннісними орієнтаціями на тлі емоційних переживань і вольових устремлінь; — установка — готовність індивіда до певної діяльності в ситуації, що створилася. Вона проявляється в стійкій схильності до певного сприйняття, осмисленню й поводженню індивіда.  Виділяють три основних види спрямованості особистості: особиста, колективістична й ділова. Особиста спрямованість — створюється перевагою мотивів власного благополуччя, прагненням до особистої першості, престижу. Мотиви (форми прояву спрямованості особистості) можуть бути неусвідомлюваними й усвідомлюваними. Неусвідомлюваними мотивами вважають потяги (прагнення задовольнити малоусвідомлену чи взагалі неусвідомлювану потребу) і настановлення (неусвідомлюваний особистістю стан готовності до діяльності, за допомогою якої може бути задоволена та чи інша потреба).  За. Вілюнасом, розрізняють декілька основних особистісних механізмів розвитку мотиваційної сфери. На думку. Вілюнаса, це, насамперед, механізм емоційного переключення, що реалізується через мотиваційне обумовлювання і мотиваційне опосередкування, які ведуть до мотиваційної фіксації на нових об’єктах. Загальна характеристика спрямованості. Спрямованість — це усталена система найважливіших цільових програм особистості, що визначає смислову єдність її ініціативної поведінки, яка протистоїть випадковостям життя. Спрямованість виступає як системоутворююча якість особистості, яка визначає її психологічний склад. Саме в спрямованості виражаються цілі, в ім’я яких діє особистість, її мотиви, суб’єктивні ставлення до різних сторін дійсності. У сучасних дослідженнях виділяють три основні види спрямованості особистості: особиста (престижна, егоїстична); 2. групова (суспільна чи альтруїст групова (суспільна чи альтруїст Спрямованість особистості Спрямованість — це система домінуючих, соціально-обумовлених відносин особистості до дійсності, основними проявами якої є інтереси, ідеали,світогляду, переконання (.  Спрямованість — це система домінуючих, соціально-обумовлених відносин особистості до дійсності, основними проявами якої є інтереси, ідеали,світогляду, переконання (Леонтьєв). При цьому саме спрямованість і характер є основними змістовними характеристиками особистості, що виражають її соціальну сутність. Спрямованість людини має багаторівневу організацію, в основі їїлежать потреби. Потреба розуміється як необхідність, потреба, але не всяку потребу можна назвати потребою. Форми — потяги, бажання, інтереси, схильності, ідеали (вища форма свідомих прагнень особистості), світогляд (система поглядів на навколишню дійсність), переконання (сполучення світогляду із прагненням до його здійснення; тут також задіяні мислення, емоції, воля), якості (рівень, широта, стійкість). Підлітковий вік — це період переходу від дитинства до дорослості, період інтенсивного становлення якостей розуму, почуттів і волі, ідейної спрямованості підростаючого індивіда, його готовності жити й діяти так, як живуть і діють дорослі.  Основними проявами спрямованості є потреби, мотиви, ціннісні орієнтації, інтереси, рівень домагань, перспективи та цілі особистості, світогляд, ідеали. Спрямованість особистості (потреби, мотиви: інтереси, переконання, ідеали, установки); 2. Рівень знань, умінь і навичок; 3. Індивідуальні особливості психічних процесів  У найбільш загальному вигляді у психології виділяють дві форми «Я- концепції» – реальну і ідеальну. Можливі також більш часткові її види, наприклад професійна «Я – концепція» особистості чи Я – професіональне. Реальна «Я –концепція» (реальне Я) — це уявлення людини про те, якою вона є.

Ідеальна «Я – концепція» (ідеальне Я) – це уявлення особистості про себе у відповідності з бажаннями («якою я хотіла бути»).

Мова і форми мислення – це певним чином раціоналізовані форми свідомості. Свідомість як внутрішня модель, що відображає зовнішнє середовище людини і її власний світ у їхніх стабільних властивостях і динамічних взаєминах, допомагає людині ефективно діяти в реальному житті. Вінцем розвитку свідомості є формування самосвідомості, що дозволяє людині не тільки відображати зовнішній світ, але, виділивши себе в цьому світі, пізнавати свій внутрішній світ, переживати його і певним чином ставитися до себе. 2.Психологія пізнавальної діяльності особистості. Основні закономірності сприйняття навчальної інформації слухачами. Закономірності осмислення сприйнятої навчальної інформації. Закономірності запам’ятовування і відтворення навчального матеріалу. 2.2.

Психологічна сутність і зміст процесу формування професійної майстерності. 2.3. Психологічний аналіз основних теоретичних концепцій навчання.

Асоціативно-рефлекторна теорія навчання. Теорія поетапного формування розумових дій.  Значну увагу приділено теоретико-методологічному аналізу основних концепцій психології та типології особистості вітчизняних і зарубіжних психологів.